Методики розвитку мовлення та спілкування

Сучасні методики розвитку мови та спілкування у дітей з РСА тісно пов’язані з тими, що спрямовані на розвиток соціальних навичок, покращення соціальної взаємодії, оскільки ми розуміємо, що ці два аспекти розвитку є тісно між собою пов’язаними і взаємозумовленими. Зазвичай ці методики проводять логопеди, спеціальні педагоги, психологи, які працюють у тісній співпраці між собою та з батьками дітей з РСА. Та  перші втручання, скеровані на розвиток мови, проводяться саме для батьків і сфокусовані вони власне на тому, як допомогти дорослим ефективніше спілкуватися з дитиною. Першим етапом втручань є допомога батькам ввійти у взаємодію з дитиною через спільну гру, «приєднання» до улюблених занять дитини, побудова приємної, радісної взаємодії, яка мотивуватиме дитину до спілкування. Розвиток спілкування та мовлення має бути не мертвою «дресурою», а потребою та приємністю у зв’язку зі щоденним життям та взаємодією з рідними. При цьому батькам важливо допомогти у виробленні уважності до значення поведінки дитини, її невербальних комунікативних сигналів, а також, щоб вони більше усвідомлювали свої реакції на дитячу поведінку, свій стиль спілкування. Бо власне спілкування є своєрідним танцем-діалогом, у якому важливі не лише слова, але й невербальний зв’язок, і ми маємо бути чутливими до цих наших рухів у цьому «танці», щоб відчувати один одного, розуміти…

 

У нашому центрі для допомоги батькам у розвитку спілкування ми часто використовуємо метод відео інтерактивного тренінгу спілкування (ВІТ). Цей метод психологи-відеотренери забезпечують в домашніх умовах. Суть методу ВІТ полягає в аналізі характеру спілкування, виділенні та підтримці позитивних елементів комунікації між батьками та дитиною. Наголос ставиться на сильних сторонах і можливостях батьків та дитини. Тренер записує на відео щоденні ситуації (гри, споживання їжі та ін.). Аналізуючи записані ситуації, він наголошує ті моменти, де спілкування було успішним, демонструючи батькам важливі складові ефективного спілкування (мова тіла, тон голосу, підтримка ініціатив, реципрокність, темп і т.д.). Ці ситуації успішної взаємодії демонструють сім’ї на наступній зустрічі та обговорюють з батьками. Відповідно батьки можуть працювати далі над покращенням спілкування, а тоді за якийсь час проводять наступне знімання і т.д. Метод ВІТ є особливо цінним у роботі із дітьми з аутизмом, оскільки ці діти найбільше потребують чутливості, делікатності, розуміння з боку батьків, ефективного, без «перестимуляції» спілкування з ними, і саме на розвиток ефективного спілкування між батьками та дітьми скерований цей метод.

 

Втручання, скеровані на батьків, можуть також вчити їх базових технік підтримки мовленнєвого розвитку в дитини (наприклад, озвучення, називання), наголошувати на особливостях того, як треба спілкуватися із дитиною з РСА (говорити чітко, повільніше, зрозуміло/однозначно, не вживати метафор та неоднозначних фраз – нагадуємо, діти з аутизмом можуть дуже буквально сприймати мову). Батьків вчать також методик того, як зробити спілкування радісним та необхідним, інтегруючи його в улюблені заняття дитини (для прикладу, забрати в дитини фрагмент пазлів, які вона любить складати, а тоді, давши підказку дитині  жестом «дай» та отримавши від неї відповідне слово, з радістю віддати пазлик, щоб вона закінчила їх складати). Батькам так само наголошують, якою важливою є їхня участь у мовленнєвому розвитку дитини, а водночас як важливо при цьому бути терпеливими. З огляду на те, що такі діти моноканально сприймають інформацію, та на труднощі інтеграції аудіальної та візуальної інформації, батькам пояснюють, яким важливим є використання у спілкуванні з дитиною цих двох мов, й отже, потреби підкріплювати сказане малюнками, символами і т.п. Багато треба працювати з батьками також на розуміння того, які комунікативні форми застосовує дитина на довербальному рівні спілкування (крик, жест і т.д.), з якою метою і яким чином відповісти їй, з одного боку, озвучивши її прохання словом чи більш комунікативним жестом, з іншого – адекватно реагуючи на її прохання (наприклад, коли дитина тягне маму до столу, на якому стоїть пляшка з водою, сказати чітко «пити», підкріпивши це жестом рук до рота і відповідно даючи дитині пиття).

 

З огляду на моноканальну домінантність візуального каналу обробки інформації (у багатьох, втім не в усіх дітей з РСА) широко застосовують методики візуалізації мови – жестами та символами. Попри страх батьків, що застосування таких методик альтернативного спілкування стане на перешкоді розвитку мови, наукові дослідження довели, що це не так, а радше навпаки: застосування цих методик прискорює розвиток мови. Ми маємо також усвідомлювати, що частина дітей з аутизмом ніколи не буде мати повноцінної мови і для них методики альтернативного спілкування є чи не єдиним шансом на встановлення певної змістовної комунікації. Зрозуміло, що прогноз стосовно розвитку мови є дуже індивідуальним, він залежить як від форми аутизму, так і від ступеня супутньої розумової неповносправності.

 

Існують різні варіанти застосування цих методик. Один з найпростіших – PECS (picture exchange communication system – система спілкування з допомогою обміну картинок) – полягає у тому, що попередньо роблять фотографії або малюнки найнеобхідніших/найулюбленіших предметів побуту дитини (для прикладу, її кубиків, банана, горнятка з питтям і т.п.), а тоді у відповідний момент дитині пропонують вибрати картку й одразу ж дають те, що вона вибрала. У такий спосіб дитину заохочують до вибору й подання дорослим картинок-зображень того, що дитина бажає, це супроводжується також вербальним називанням предмета. З часом кількість картинок може збільшуватися, та в міру того, як розвиватиметься мова, від використання картинок поступово переходять до вербальних взаємодій. На подібній основі розроблена система простих жестів для дітей з РСА – система Макатон – та цілі системи альтернативного спілкування за допомогою символів-картинок (Бліса, Макатон, Ребус), які дитина постійно може мати при собі у формі книжки, існують також комп’ютеризовані версії цих систем, які поєднані із сучасними комп’ютерними технологіями (Boardmaker, Picture communication system).

 

Ці методики альтернативного спілкування важливо поєднувати з озвученням слів/фраз і по змозі більше переходити на  вербальну мову, зменшуючи частку візуальної, тобто переходити у більш «класичне» мовне середовище. Проте не для всіх дітей це буде можливим з огляду на наявні труднощі обробки аудіальної інформації та можливе ураження центрів мови. Для частини дітей такий перехід буде неможливим і їхня здатність спілкуватися з оточенням усе життя може залежати від можливості застосування альтернативних візуальних систем спілкування.

 

Що стосується дітей з більш розвиненою мовою, з високофункціональним аутизмом, то для них потрібні «класичні» логопедичні заняття, але фокус має концентруватися не лише на вимові, а й на спілкуванні загалом, на розвиткові соціальних та метакомунікативних (уміння спілкуватися) навичок, на невербальному спілкуванні тощо.

 

Як допоміжні методи в розвитку мовлення та спілкування  використовують також музикотерапію (емоційна експресія, почерговість, уважність один до одного, синхронізація в оркестрі, робота з голосом і т.д.) та танцювально-рухову терапію (розвиток невербального спілкування та самоекспресії, невербальні діалоги, гра, соціальні стосунки та ін.). Обидва цих методи можуть бути дуже цінними для деяких дітей з РСА, оскільки вони не лише ведуть до відкриття радості стосунків, синхронної взаємодії з іншими, але й сприяють самоекспресії, «гармонізації», розвитку творчості та навичок соціальної взаємодії. У роботі з деякими дітьми ці методи дають дивовижні результати, й діти, зовсім неконтактні в інших формах спілкування починають з радістю взаємодіяти з іншою особою, висловлювати себе за посередництва танцю чи музики.

 

Водночас з роботою над розвитком експресивної мови, важливою є праця логопедів та педагогів разом з батьками, яка спрямована на те, щоб допомогти дитині розуміти мову та розуміти світ загалом. Окрім класичних методик спеціальної педагогіки, дітям з РСА треба забезпечити максимально впорядковане, структуроване середовище життя – але постійно інтегруючи невеликі зміни, бо важливо не тільки зробити світ для дитини передбачуваним і зрозумілим, важливо також допомагати дитині толерувати мінливість цього світу. Знову ж таки з огляду на те, що в дітей з РСА часто домінує моноканальний візуальний спосіб сприйняття інформації, для подання їм інструкцій часто використовують візуальні, символічні системи. Так, для прикладу, класичним є використання візуальних систем подання розпорядку дня, де за допомогою фотографій чи картинок передано, що за чим дитина буде робити. Так само дитині можуть давати вказівки за допомогою карток, на яких намальоване завдання і т.п. Згадаймо, світ для дитини з РСА є непередбачуваним, мінливим, незрозумілим і це може викликати тривогу та бажання ізолюватися у власну маленьку «нішу», тому педагогічні втручання, спрямовані на забезпечення структурованості, передбачуваності та зрозумілості «світу», ведуть до зменшення тривоги, стереотипної поведінки, ізоляції т а відповідно відкривають дитину до більшого пізнання світу.

 

Щодо роботи із специфічними для дітей з РСА мовленнєвими проблемами, як от ехолалії, то підхід до таких дітей базується на розумінні функції ехолалічного спілкування та відповідно на пошукові адекватніших альтернатив ехолалії.

Можливі функції ехолалій та стратегії модифікації:

  • Ехолалія може свідчити, що дитина не розуміє, що їй кажуть (тоді можна сказати коротше, простіше, з використанням знайомих слів або ж підкріпити вказівку візуальним способом).
  • Ехолалія може свідчити про те, що дитина переживає значний стрес, пов’язаний з нерозумінням/новизною ситуації або ж того, що треба робити, чого чекають від неї. Необхідним втручанням у цих випадках знову ж таки може бути забезпечення передбачуваності та зрозумілості середовища, ситуації .
  • Іноді ехолалії є способом ментальної репетиції, приготуванням себе до чогось, спробою консолідувати чи запам’ятати сказане.  
  • Інколи це спроба уникнути відповіді на запитання – в такому разі  підказка дитині одразу ж після запитання може допомогти ефективнішому спілкуванню («Що ти хочеш? Я хочу…»).
  • В інших випадках ехолалії є формою привертання уваги (напр., матюки чи ж різні непристойності/дивацтва, які одразу викликають реакцію в усіх довкола, а відповідно ведуть до соціального підкріплення) – в такому разі найкраще допомагатиме ігнорування або ж техніки поведінкової терапії, скеровані на заохочення бажаної поведінки та застосування негативних наслідків щодо проблемної (напр., прогулянка без матюків – вкінці морозиво і т.п.).
  • Часом ехолалії є спробою розповісти щось, висловити бажання (причому зміст може бути пов’язаний з якоюсь попередньою подією, а тому незрозумілий дорослим і, напр., фраза «не пий холодне» може означати «хочу пити молоко» і т.п.) – тоді важливо зрозуміти, що за повторенням певних фраз стоїть інше прохання, і треба підказати його дитині, навчити її відповідної фрази.
  • Іноді ехолалію можна використати для само-інструкцій («спокійно, битися не можна, відійди, заспокойся» і т.п.)
  • Ехолалії деколи дуже спантеличують дорослих – дитина механічно повторює складні лінгвістичні конструкти, й відповідно в усіх довкола складається думка, що дитина розуміє те, що говорить, отже, що вона є дуже розвиненою, і дорослі починають спілкуватися з дитиною на цьому ж рівні, коли ж насправді це повторення є механічним і розвиток дитини значно нижчий, отож і спілкування з нею має бути значно простішим.
  • Коли ехолалії є виявом ініціатив соціального контакту (бомбувати нову людину запитаннями і т.п.), треба вчити дитину більш адекватних комунікативних навичок (рольові ігри, драма-техніки тощо).