Діагностика розладів спектру аутизму

Діагностика розладів спектру аутизму є непростим завданням, власне через проблему з діагностикою багато осіб з РСА не отримують вчасної, належної допомоги. З одного боку, можемо зазначити, що, як суспільство загалом, так і батьки й фахівці зокрема, ми є дуже мало освіченні щодо проблеми РСА. Тому й велика частина дітей з РСА, попри звернення батьків до фахівців, довгий час могла отримувати допомогу під «рубриками» інших діагнозів: затримки психомовного розвитку, психоорганічного синдрому, дитячої шизофренії та ін., а наслідком цього була не лише втрати цінного часу для ефективних терапевтичних втручань у ранньому дитинстві, але й часто невідповідне медикаментозне лікування. З іншого боку, дитину із синдромом Аспергера, з високофункціональним аутизмом часто трактують неповажно, кажучи «він просто такий є», «переросте» і т.п., відповідно вік встановлення діагнозу може бути дуже пізній. Не рідко батьки самі встановлюють діагноз РСА, знайшовши опис симптомів своєї дитини в Інтернеті чи книжці.

 

Не менш часто ставлять суперечливі діагнози у доволі однозначних випадках: хтось каже про аутизм, хтось це заперечує, хтось говорить про органічне ураження цнс, мінімальну мозкову дисфункцію, затримку психомовного розвитку тощо. Відповідно батьки спантеличені такими протилежними діагностичними формулюваннями і не можуть зорієнтуватися у виборі потрібних втручань. Причому фахівці часто заперечують діагноз аутизму через брак знань як щодо діагностичних критеріїв РСА, так і щодо розуміння спектральності симптомів цих розладів. Такій діагностичній суперечливості сприяє і той факт, що немає якогось однозначного лабораторного й інструментального обстеження, яке б встановлювало РСА, – діагноз ставлять на основі деталізованого збору анамнезу та спостереження за дитиною, які проводить лікар, а відповідно фактор суб’єктивності важить тут дуже багато.

 

Іншою проблемою є гіпердіагностика РСА, це роблять, зокрема, самі батьки, які почувши чи прочитавши про можливі симптоми аутизму, самостійно діагностують його у своєї дитини. Таких самих помилок припускаються часом і фахівці, адже відрізнити аутизм від інших подібних розладів є непросто, існує багато спільних симптомів, так само як поодинокі «симптоми» аутизму можуть виявлятися у нормальному розвитку дитини (стереотипні рухи, дотримання ритуалів, ехолалії, «неконтактність» та ін.).

 

Тому перед фахівцем стоїть непросте завдання – діагностувати РСА, диференціювавши його від нормальних варіантів розвитку та інших можливих розладів. І завдання діагностики – це не лише встановлення діагнозу, але й оцінка розвитку дитини, її потенціалу, встановлення конкретної форми РСА, досягнення розуміння дитини в контексті її життя у сім’ї, щоб на основі цього можна було запропонувати комплексну програму допомоги. Відповідно фахівці мають бути компетентними в цьому питанні. А також ретельними, відводячи достатньо часу для діагностичного процесу, бо встановлення діагнозу, який має кардинально вплинути на планування подальших терапевтичних втручань, життя сім’ї, вибір місця освіти, на усе подальше життя дитини, не повинен здійснюватися за 10–20 хвилин консультації. До цього, звичайно, мусить бути залучений не один фахівець, а міні-команда (психіатр, педагог, психолог, логопед), щоб обстеження було справді комплексним, ґрунтовним. Їхнім завданням є на основі опитування, спостереження, взаємодії з дитиною, тестування її вмінь встановити, чи у дитини дійсно є розлад спектру аутизму, чи її симптоми обумовлені іншими причинами, а також з’ясувати, який саме підвид розладу є у дитини. Усі обстеження фахівці повинні проводити у співпраці з батьками. Інколи може виникнути необхідність у додаткових обстеженнях (для прикладу, обстеження слуху чи електроенцефалографія) – втім важливо знати, що ці обстеження важливі радше для виключення інших порушень чи пошуку супутніх розладів, аніж для підтвердження чи виключення діагнозу аутизму. У діагностиці розладів спектру аутизму головну роль відіграє опитування батьків та безпосереднє спостереження/обстеження дитини – як таких немає жодних інструментальних чи лабораторних методів, щоб встановити чи виключити діагноз аутизму.

 

Важливо також підкреслити, що діагноз розладу спектру аутизму не є тавром на дитині, спробою почепити на неї етикетку. Добрий діагностичний процес передбачає досягнення цілісного розуміння дитини, її здібностей і обмежень, її сильних сторін та труднощів – наявність у дитини аутизму описує лише одну з її особливостей. Добра діагностика передбачає розуміння індивідуальних особливостей кожної дитини, щоб на основі цього змогти побудувати для кожної дитини індивідуальну програму реабілітації. І власне діагноз повинен служити для того, щоб допомогти дитині, а не перестати бачити її, а дивитися лиш на діагностичну етикетку.